ВСУ 10 лютого 2016 року розглянувши справу № 6-84цс15 за позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом про визнання договору іпотеки припиненим дійшов наступних нижче висновків.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай пред'являються.
Відповідно до статті 599 ЦК зобов 'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов 'язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід враховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов 'язання, що випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, що залишилося невиконаним.

За змістом статті 11 Закону "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов' язання боржником (в межах вартості предмета застави (іпотеки), в тому числі і ті, які виникають в результаті банкрутства боржника з його наступним винятком з Реєстру. Оскільки покладання на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) щодо несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останнього від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між ним та кредитором.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Частинами першою, другою статті 590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений термін. У такому разі заставодержатель набуває права звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, слід зробити висновок, що саме по собі винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням та його виключення з Реєстру не тягнуть за собою припинення зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було пред'явлено відповідну вимогу до іпотекодавця у позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежно виконував взяте на себе зобов'язання з погашення боргу.