ВСУ 30 березня 2016 року розглянув справу № 6-533цс16 про визнання недійсним договору іпотеки дійшов до вже зробленого раніше в аналогічних справах висновку.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства.


Отже, підставою недійсності правочину є недотримання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За змістом статей 572, 575 ЦК іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, яке залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК та статті 6 Закону "Про іпотеку" майно, що перебуває у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою всіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є односторонньою угодою. Відповідно до частини першої статті 219 ЦК у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди іншого чоловіка, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК до основ цивільного законодавства віднесено, в тому числі, сумлінність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК та частини другої статті 65 СК при укладенні одним із подружжя договору за розпорядженням спільним майном вважається, що він діє за згодою іншого чоловіка.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку слід зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору за розпорядженням спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому випадку, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, і третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала або за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди іншого чоловіка.

У цьому ж ключі про сумлінність ЗСУ висловився при перегляді справ № 6-1912цс15, № 6-1622цс15.

Адвокат Харків, Київ, Україна - юридичні послуги: розлучення, розділ майна, аліменти, реєстрація підприємства, реєстрація торгової марки, реєстрація ФОП, позбавлення батьківських прав