ВСУ 25 листопада 2015 року розглянув справу № 6-2333цс15 за позовом до колишньої дружини про визнання права на частку в загальному майні та за зустрічним позовом до колишнього чоловіка про визнання квартири особистою приватною власністю.

При розгляді була сформульована наступна правова позиція. Статтею 60 Сімейного кодексу визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК майном, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом набуття його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею у придбанні майна. Застосовуючи цю норму права (стаття 60 СК) і визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт придбання майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його отримання були спільні спільні засоби або спільна робота подружжя.

Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час придбання такого майна;
2) кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання)
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК вважається застосованою правильно, якщо придбання майна відповідає цим критеріям.