ВСУ на засіданні Судової палати у цивільних справах 9 вересня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-483цс15, предметом якої був спір про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Роз'яснено, що 7 червня 2014 року набрав чинності Закон "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави відповідно до ст. 4 Закону "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, що перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не перебуває інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини 1 ст. 263 ЦК).

Таким чином, встановлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження крім волі власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то і не може бути приводом для відмови в позові, а є правовою підставою, що виключає прийняття органами та посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та здійснюють конкретні виконавчі дії, заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень щодо окремої категорії боржників або іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його дії.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

У справі, що переглядається ВСУ, суди дійшли передчасного висновку про те, що з набранням чинності Закону неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки. Дія цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.